Жовте пожухле листя падало під ноги. Холодний вітер колихав руде волосся на голові маленького хлопчика, який сидів один серед великого міста. З дитячого будинку він втік рік тому. Своїх батьків ніколи не знав. Зараз він жив лише своїми дитячими мріями та сподіваннями.
Він розмовляв з квітами, які низько нахилялися від сильного вітру, співав пісні маленьким бджілкам... Вони його розуміли, але допомогти нічим не могли.
Холодними вечорами його серце наповнювалось сумом. Маленькі, але гіркі сльози котилися по обличчю. Він дивився на дітей, які йшли вулицею з батьками, сміялися і мали змогу називати когось мамою.
Багато людей ходило навкруги, але він був один... Дехто сміявся з нього, називаючи невдахою, дехто просто проходив мимо, кидаючи байдужий погляд у його бік. Але були ті, хто розумів його. Йдуть собі та пригостять хлопця цукеркою чи бубликом, зігріють теплим словом. Таких людей він хотів називати мамою, бо лише завдяки їм ще жив у цьому жорстокому світі, мав якусь надію.
Обірвана одежа вже не гріла від холоду. Осінні зливи та морози змусили хлопця шукати десь притулок. Він кутався в сорочку, ховав руки, але зима нещадно нагадувала про себе.
- Допоможіть, - шепотів він і більше нічого сказати не міг. Змерз...
Одного вечора чиясь тепла рука торкнулася його плеча.
- Допоможіть, - прошепотів він єдине слово.
- Ходімо до мене, - почув хлопець ніжний голос незнайомої йому жінки, та чомусь здався він таким рідним та близьким. На обличчі дитини з’явилось щось схоже на усмішку. Пішли...
Гарячий чай та тепле ліжко – це те, про що він міг лише мріяти. І квартира ця здавалась рідною, якимсь теплим промінцем серед холодної темної ночі. Наступного ранку випав сніг. Білий-білий вкривав він собою всю землю. Дивлячись у вікно, хлопець посміхнувся. Як нова чиста сторінка його життя, лежав сніг. Він зрівняв усі чорні плями на землі так само, як починав вже забувати хлопчина свої сльози...
Наталья Новикова,
Горловка, Украина
Привет всем! Я студентка литературного факультера Луганского университета. Работаю журналистом во всеукраинской газете "Разговор", служу детям-сиротам и люблю Христа. e-mail автора:bigmirjc@mail.ru
Прочитано 6299 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Мое прозрение - Надежда Горбатюк "И когда выходили они из Иерихона, за Ним следовало множество народа. И вот, двое слепых, сидевшие у дороги, услышавши, что Иисус идет мимо, начали кричать: помилуй нас, Господи, Сын Давидов! Народ же заставлял их молчать; но они еще громче стали кричать: помилуй нас, Господи, Сын Давидов! Иисус, остановившись, подозвал их и сказал: чего вы хотите от Меня? Они говорят Ему: Господи! чтобы открылись глаза наши. Иисус же умилосердившись прикоснулся к глазам их;и тотчас прозрели глаза их, и они пошли за Ним." Ев. от Матфея гл.20 ст.29-34.
Проза : И десять карет... Продолжение 6. - Eвгения Игнатьева (псевдоним) Это ремарка для тех, кто сомневается: написать отзыв или нет. Пожлалуйста, напишите. Вещь пишется, и мне важно знать, что думают и чувствуют читатели по мере развития сюжета, какая реакция на резкие повороты. То, что вы читаете, это черновик, конспект, он будет дорабатываться, хотя бы потому что все издатели хотят больше страниц. Каждый вам отзыв мне очень нужен, даже отрицательный.
Спасибо
