Мені подобається, що в США святкують свята матері та батька. Для кожного з нас ці свята- це перш за все згадка та оцінка наших взаємовідносин з старшими поколіннями. Для більшості- згадка про доброту та самопожертву батьків. Ми згадуємо те найголовніше, що залишило слід в наших серцях. Але світ різнобарвистий. Одна сестра, яка народилась в віруючий сім’ї, але з юності залишила Бога аж до старості, на день мами сказала: «Коли я споминаю мою маму, я згадую, що вона дуже мало розказувала мені про Бога…» Який урок для кожного з нас! Якої пам’яті ми хочемо про себе в дітях? Більшість споминає матусин ласкавий голос, але ж дехто на жаль згадує грубий материн крик….
Мого тата, батька дев’ятьох дітей, поважали всі в селі. Повага сельчан не залежала від погроз райкому партії лишити батьківства за віру в Бога. Батько завжди безкорисно відзивався на прохання допомоги. Він був найкращім скляром, і майже всі шибки в нових будівлях села ставились ним. Безкоштовно! Одного разу вранці один п’яничка попросив у тата позичити грошей. Батько запитав, для якої цілі той питає гроші. «Та ось… Цукор дома закінчився! Жінка попросила купить!»- була відповідь. Тато, знаючи вдачу п’янички, відмовив тому. Але ж -«просящому дай!» Батько купляє цукор і везе на велосипеді в дальній кінець села, в дім того чоловіка. «Андрій, навіщо ти привіз нам цукор?»- здивовано запитала у тата дружина того п’яниці? «Та ось, твій чоловік сказав, що ви сидите без грошей та без цукру…»- відповів батько. «Що-о?»- жінка почала нервувати- «Ми лиш вчора купили цілий мішок цукру! То мій п’янчуга, знаючи твоє добре серце, думав видурити гроші на похмілля!» Жінка розповідала цю історію всьому селу. Після цього випадку п’яниці обходили батька стороною, опускаючи очі долу, коли шукали гроші на випивку.
Коли я згадую мою маму Галю, я чую її голос: «Дитинко, одумайся. Прийди до Бога, і всі твої гріхи, які тебе мучать, відпадуть від тебе, як грязь від колеса». Мама зазнала багато лиха, голодомори, воєнне лихоліття. Її мама Настя померла у 36-му, коли їй було шість років. Батько Павло загинув десь на фронті в 43-му… А ще коли я згадую батьків, я бачу маму та тата на колінах, в молитві. Вони таки вимолили у Господа мене та ще трьох моїх братів від того болота, від тієї грязі, в якій ми перебували довгий час. Я повернувся до Батька Небесного останнім в сім’ї. Завдяки батькам я вірю, що молитва має величезну силу! Завдяки їхнім молитвам я в Церкві Христовій!
В Дні мами та батька я згадую також діда Ілька та бабусю Агафію, або «Агашу», батькових батьків. Я пам’ятаю: яскраве вранішнє сонечко гріє в спину, степова запилюжена дорога між зеленими ланами. Радісно щебечуть жайворонки. Камінці весело вистрибують з під колеса велосипеда. Я, малий, сиджу на багажнику, спостерігаю постріли камінців і стараюсь виконати наказ діда: «дивись, щоб ноги не в спиці!». Це нелегко, та й вудки, прив’язані до рами велосипеда мішають, але ж яка радість! Дід знову взяв мене на рибалку, на дальні ставки! Дід мій був завзятим рибалкою, бджоляром та садівником. Одного разу дід привив якусь гілку до яблуні. Мені було дивно, що гілка з одного дерева приживається на другому дереві. Мені було цікаво, «чи кріпко воно прироста?» Посмикав- вроді нічого, держиться. Спробував повиснути- та ж держиться! Мабуть, можна навіть гойдатись! Спробував гойдатись-….. Це не дуже гарна пам’ять про діда. Довгенько мені подобалось більше стояти, ніж сидіти. Але на тоненьких гілочках я більше ніколи не гойдався!
Коли я споминаю бабусю, я завжди бачу її лице. Коли її ховали в морозний день 1976 року, на кладовищі зібралось майже все село. Потім ходили чутки: «хоронили як президента». Не знаю, як розуміли в ті часи сельчани слово «президент», але так казали. Бабуся була безграмотна. Читати могла ледь-ледь по складах. Але навіть комуністи говорили про мою бабусю- баптистку: «Да… дійсно була свята жінка…». Чим же бабуся заслужила таку повагу всіх людей, а особливо односельців? Все просто. Ніхто не чув її покрику. Бабуся ніколи ні на кого не крикнула! Кожного разу, коли я чую або читаю слово «лагідність», або російською мовою «кротость»- мені завжди ввижається лице моєї бабусі. Як наглядний синонім слова.
Брате, сестро, друже. А з яким словом порівнюють та будуть порівнювати ваше лице ваші діти і онуки? Можливо, ваше лице буде зринать в пам’яті людській при слові «радість», або «богобійність», а чи «доброта»? А можливо при слові «докір», або «неправда», чи навіть «сварка» або «бійка»? Друже! Не давай будь ласка недобру назву- синонім лиця ближнього твого. Тобі не буде від цього ніякої користі. Пам’ятай, гарний синонім твого лиця своїми силами треба зароблять все життя. Друже! Поки ти ще живий, закрий на деякий час очі і дай сам собі оцінку. І якщо тобі самому не сподобається синонім твого лиця,- мерщій до Того, то Єдиний в силі змінити твоє становище. Швидко і з гарантією! До Господа! Тільки віруй!
Павел Сургай,
Лос Анджелес, США
Принял Господа Иисуса Христа своим Спасителем и был крещен по вере в Него в 2004 году. Посещаю Славянскую Евангельскую Церковь в Монтебелло. Важнейшей жизненной задачей считаю необходимость нести слово о Боге живом, о Жизни- не знающим счастья с Богом. e-mail автора:votpasha@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 11682 раза. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Мене звати Володимир Сургай. Можу лише підтвердити свідчення мого брата Павла. Я часто думаю про різних богословів, які дають нам дуже багато теорій про спасіння, при цьому згадуючи мою бабусю Гашу, яку ховали як президента, але яка не вміла читати. Своїм життям вона свідчила, що вона спасена. Але якби хто з богословів лякав її, що вона ще щось неправильно зрозуміла з Біблії про спасіння, то
в неї не було б можливості листаючи Біблію оцінити їхні думки. Їй було досить знати, що спасена Христом, і цього фундаменту віри було достатньо шоб бути свідком Христа.
Тамила Коваленко
2009-01-23 18:31:16
Мені дуже сподобалось...я навіть замислилась - а яке у мене обличчя?
Дякую, дуже дякую Комментарий автора: Дякую! Кожен мусить замислитись- яку пам'ять ми залишаємо про себе людям...
Леонтий Жидков
2009-06-11 13:44:54
Дякую, брат Павло! Понимаю по-украински прекрасно.Потому что у меня мама и вся её родня с Украины, с Винницкой области. Уже давно нет её здесь, а лицо вижу, как будто сейчас... спасибо тебе, брат!!!
Александр Шувалов
2014-07-17 22:03:06
Мне понравилось,назидательная статейка,и поучительная!Велике дякую вам Павло...
Петро Сургай
2021-02-22 04:47:59
Сьогодні виповнилось 45 років ,як хоронили мою бабусю Гашу .Мої старші брати Володимир та Павло дуже гарно відгукнулися про її життя .Рим.12.2121 Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!Це якраз місце писання про нашу бабусю .Ми діти бувало що між собою були конфлікти ,неприємності обіжали друг друга інколи А бабуся нікол батькам не розповідала про це ,захищала нас Вона прожила 84 роки ,а слід залишила дуже гарний.
Симфония Любви - Христиана И. В 2001 году Господь повёл нас троих в Свои откровения. Мы встречались у меня дома. И цель наших встреч – Искать Его Лица. Через некоторое время Он чётко начал обращаться к нам в откровениях, сновидениях, через Своё Слово и через общение с нами.
http://www.hristiana.zp.ua
В 2004 г. Господь Сказал: «Пиши книгу. Эта книга будет о Любви. Вы должны собираться вместе, и Я буду вести вас в Духе Святом. Это будет прекрасное время общения со Мной. Эта "Симфония Любви" откроет двери сердец многих людей к принятию Моей Любви (От.3:20). Всё человечество ожидает Откровения о Моей Любви (Рим.8:19). Автор Книги - Дух Святой».
Когда мы с Господом, писали эту книгу, Бог перекраивал нас, наши души. Не столько мы писали книгу, как Господь писал нас. Горы наших твердынь разрушались. Наш недостаток знаний Его - наша пустота наполнялась Господом. Как я уже говорила нас было трое и Дух Святой. Каждый записывал свои Откровения, а потом вносили их в компьютер. Сначала мы хотели свои Откровения записать по отдельности, как кому Давал Господь, но потом увидели, что все Откровения надо записывать как единое целое, потому что все Откровения переплетаются и соединяются друг с другом Господом в одно целое!
Во время наших встреч и поисков Бога – т. е. во время «Общения Духа Святого» наш разум постепенно преображался Господом. Господь напоминал нам все Свои Откровения и Его Слово, и дополнял недостаток Его знания в нашем разуме недостающими Его Откровениями, чтобы дополнить наши познания Его Любви к нам.
Мы делали свои шаги веры и познавали Его нелицемерную к нам Любовь, Его долготерпение в обучении нас, Его Веру и Надежду на нас. Господь сказал: - «Каждое Откровение очень важно. Вы должны вернуться ко всем Моим Откровениям. Когда будете писать, жаждите быть Водимыми Духом Святым и Я помогу вам соединить все Мои Откровения. Научитесь всё это соединять по Духу. Я буду вести вас в этом. Эту книгу вы должны написать как можно скорее. Если вы будете уповать на Моё водительство, у вас всё получится. Делайте так, как Я говорю. Я Буду говорить что писать и как. Это Я буду трудиться через вас. Поторопитесь с этим Словом. При этом вы учитесь вникать в свой дух, в себя. Через это Слово вы также учитесь общаться со Мной».